Жовтень 2025 року вкотре нагадав: загроза блекаутів в Україні не є гіпотетичною. Агресор активізував атаки на енергосистему, змінивши тактику: від масованих ударів по великих підстанціях до точкових обстрілів регіональних електромереж, газорозподільної інфраструктури, гідроелектростанцій.
Під удар потрапили об’єкти, які критично важливі для підтримання тепла, водопостачання і стабільної роботи енергосистеми.
Це змушує Україну оперативно адаптуватися: відновлення вже не може бути лише технічною відповіддю. Воно перетворюється на багаторівневу стратегію з акцентом на стійкість, децентралізацію й довгострокову перебудову енергетичної архітектури.
Нові виклики – нові пріоритети
За офіційними даними, тільки протягом жовтня були уражені понад 20 енергетичних об’єктів, зокрема, мережі 110 кВ та інфраструктура газовидобутку. Мета противника – не лише завдати пошкоджень, а залишити без тепла та води окремі громади, підриваючи моральний дух населення.
Водночас підвищується вразливість гідроелектростанцій, що використовуються для балансування, і зростає важливість локальних систем: малі котельні, розподілені джерела, автономне резервування. Саме тому акценти в енергостратегії зміщуються з реактивного відновлення на комплексну трансформацію системи.
Координація, яка рятує
Одним із рішень Уряду стало створення Координаційного центру інженерного захисту. До його складу увійдуть представники центральної та місцевої влади, оператори критичної інфраструктури.
Завдання центру – визначати пріоритети фінансування, координувати відновлювальні роботи, контролювати темпи виконання.
Крім того, спрощено процедури закупівель і будівництва, а фінансування робіт із держбюджету буде проводитись у прискореному режимі через оновлений перелік захищених видатків. Резервні фонди спрямовано на зміцнення енергооб’єктів у прифронтових регіонах.
А у Верховній Раді вже зареєстровані та опрацьовуються два законопроєкти про внесення змін до Митного кодексу України. Документами пропонується продовжити до 1 січня 2027 року звільнення сплати мита та ПДВ імпортного енергетичного обладнання. Зокрема, йдеться про обладнання для ВЕС, СЕС, ГЕС, ТЕС, газопоршневих і газотурбінних електростанцій та накопичувачі енергії (energy storage).
Вектор на децентралізацію
У сучасних умовах, коли централізована енергосистема залишається вразливою до атак, дедалі більше українських підприємств та громад починають шукати альтернативу.
Один з найпомітніших трендів – це розвиток розподіленої генерації та впровадження установок зберігання енергії. Це локальні джерела живлення, які дозволяють споживачам бути більш автономними, не чекаючи централізованого постачання.
Цей перехід вже набирає обертів. Зокрема, компанія IDS Ukraine, збудувала власну сонячну електростанцію, що дає змогу зменшити витрати на електроенергію до 200 тисяч євро на рік. У планах компанії – запуск ще однієї станції. Це не лише про економію: власне джерело електрики стає питанням виживання.
Інший яскравий приклад – проєкт компанії Inzhur Energy. Її газопоршнева електростанція потужністю понад 35 МВт – це один із найбільших кейсів розподіленої генерації. Але що особливо вражає – до фінансування залучено тисячі громадян. Мінімальний внесок склав лише 6,2 тис. грн, але разом вони допомогли реалізувати масштабний проєкт.
Це демонструє нову модель: енергетика може будуватися не тільки великим капіталом, а й спільними зусиллями.
Фінансові установи також підлаштовуються під нову реальність. Так, Укрексімбанк підтримує проєкти, які комбінують кілька джерел доходу: це знижує ризики й робить бізнес-плани стійкішими. Банк готовий до співпраці з іншими кредиторами, якщо мова йде про великі об’єкти, і бачить у таких рішеннях майбутнє.
Так поступово вимальовується нова енергетична карта України – не лише з потужними магістральними об’єктами, а й з мережею незалежних точок генерації, які здатні підтримати життя і бізнес у найскладніші моменти.
Майбутнє: ринок, інтеграція, інвестиції
Попри війну, українська енергетика вже дивиться вперед. Горизонт стратегічного планування – це не тільки наступна зима, а і 2028 рік.
Саме тоді, як очікується, Україна зможе повністю інтегруватися в єдиний ринок електроенергії ЄС. Так званий market coupling – це не просто технічна можливість, а справжній прорив. Він дозволить продавати українську електроенергію на конкурентному ринку Європи, залучати інвестиції, а головне – зробити українську енергосистему частиною європейської.
На шляху до цього важливо вирішити декілька системних питань. Одне з них – незалежність Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг. Без незалежного регулятора інвестори не будуть відчувати впевненості.
Паралельно триває обговорення змін до законодавства щодо “зелених” аукціонів, які мають залучити більше приватного капіталу у відновлювану енергетику.
Також ведеться робота над так званими проєктами спільного інтересу з ЄС. Це масштабні ініціативи, які фінансуються з обох боків і мають геополітичне значення.
Проте не всі стратегічні кроки викликають одностайну підтримку. Зокрема, ідея добудови блоків Хмельницької АЕС розділила експертне середовище.
Є думка про те, що це застаріле і фінансово ризиковане рішення, а майбутнє за відновлюваними джерелами, які швидше будуються, дешевші в експлуатації і не мають такого рівня вразливості. У своїх оцінках такі аналітики спираються на глобальні тренди: сонячна енергетика вже стала найдешевшим джерелом електроенергії у світі.
Втім, надійність, стабільність та потужність атомної генерації підказує, що правильне рішення знаходиться десь посередині. Тобто розвиток атомної енергетики і, зокрема, добудова Хмельницької АЕС, залишається одним з пріоритетів.
Тож майбутнє української енергетики – це поєднання гнучких рішень, різних технологій та європейських правил гри. Війна не скасувала стратегічну мету, вона лише загострила розуміння, що сталий розвиток можливий лише на основі стійких і продуманих рішень.
Стійкість через диверсифікацію
Сьогодні Україна не просто відновлює об’єкти – вона переглядає архітектуру всієї енергосистеми. Від централізованої моделі – до децентралізованої. Від тимчасових рішень – до інституційних змін. Від реагування на атаки – до випереджальної модернізації.
Ключовими стають:
- Швидка координація між державою, громадами і бізнесом
- Інвестиції у розподілену генерацію та системи зберігання енергії
- Євроінтеграція та законодавчі реформи
Саме така стратегія дозволяє зберігати енергетичну незалежність, навіть під обстрілами та закладати фундамент для післявоєнної відбудови.
Автор статті: Євген Корф, директор ТОВ НВП «ЕНЕРГО-ПЛЮС».
Джерело: The Page.
