Інтенсивність повітряних ударів по об’єктах української енергосистеми не вщухає. Тільки за грудень 2025 року агресор атакував генерацію та розподільчі мережі столичного регіону, Одеси та області, регіони у центрі України.
На жаль, для більшості споживачів сьогодні “стабільна мережа” не означає відсутність відключень електропостачання. Це означає лише меншу глибину й тривалість, передбачувані графіки та пріоритети, які суспільство розуміє.
Масовані атаки не зникли. Але ми можемо зробити так, щоб кожен наступний удар спричиняв менше хаосу, а відновлення займало не місяці, а дні чи тижні.
Після удару: спочатку “заживити”, потім відновити
В Україні працюють тисячі підстанцій середньої напруги, потужністю до 35 кВт. За даними Міненерго, таких об’єктів налічується близько 3,5 тис. Зрозуміло, що побудувати фортифікаційні споруди та забезпечити для всіх них захист ППО фізично просто неможливо. Це не брак волі, а реальні межі ресурсів і часу.
Тому логіка повинна бути проста: у першу чергу “бронюємо” від атак близько сотні ключових вузлів високої напруги магістральної мережі “Укренерго”, які забезпечують живлення регіонів та великих міст. тримають регіони й мегаполіси. Для інших – оперативні ремонти, резервні схеми, мобільні рішення. Необхідно досягати максимуму ефекту від кожної гривні й людиногодини.
Алгоритм дій простий: у перші 4-5 днів після атаки здійснюються екстрені роботи в мережі, щоб повернути хоча б мінімальне живлення. Далі – довший, але критичний етап на 10–12 тижнів: заміна трансформаторів, вимикачів, комутації, відновлення високовольтних ліній і підстанцій.
Саме тут наразі бракує часу й “заліза”. Виготовлення великого обладнання займає місяці, а ремонтні бригади працюють під ризиком повторних ударів. Тому на швидкість впливають не тільки гроші, а й логістика, безпека та наявність резервів.
Резерви, що тануть за 2-3 місяці
Національні склади резервного обладнання були створені, але нинішня інтенсивність обстрілів “з’їдає” їх за лічені місяці. Водночас у регіональних енергетичних компаній такі запаси ще менші.
У підсумку темп планового відновлення падає: там, де вчора було просто “зняли – поставили”, завтра доведеться чекати на виготовлення обладнання або ремонтувати пошкоджене. Це прямий ризик для тривалості відключень у зимовий період.
Особливо помітно це на прикладі Києва, який споживає 1,5-2 ГВт. При цьому власних потужностей столиці вистачає хіба що на чверть від щодобової потреби – решта електроенергії надходить з об’єднаної енергосистеми через високовольтні лінії та вузлові підстанції.
Коли ці коридори пошкоджені, локальні мережі не просто “захлинаються” і не в змозі забезпечити передачу потрібних обсягів енергії. Тому столиця й “має” по 2-4 черги стабілізаційних відключень, а споживачі залишаються без електрики по 12-16 годин на добу.
Критична інфраструктура без лапок
У такій ситуації слід усвідомлювати, що ніякого “чуда просто завтра” не буде. Буде повільне зменшення глибини відключень у міру відновлення саме магістральних вузлів.
Перше, що треба зробити – справедливо перерозподілити наявний ресурс. Списки критичних об’єктів мають бути чесними. Коли в переліку опиняються “псевдокритичні” бізнеси або установи, побутові споживачі отримують глибші ГПВ (графіки погодинних відключень).
Прозорий перегляд і єдиний принцип віднесення до переліку критичних – це те, що реально поліпшує ситуацію та зменшує дисбаланси без додаткових мегаватів. Наразі в Уряді вже активно ведеться відповідна робота і це можна вітати.
Локальна потужність, що рятує
Розподілена генерація – це не модний термін, а реальний щит для громад. Уже доставлено майже 700 одиниць обладнання для теплопостачання.
За інформацією Уряду зараз вже запускається програма встановлення 60 об’єктів розподіленої генерації за підтримки міжнародних партнерів.
Зокрема йдеться про встановлення:
- 33 когенераційних установок по 0,5-1,6 МВт
- 17 блочно-модульних котелень на 1-4 МВт
- 12 мобільних котелень на шасі потужністю у 1-2 МВт.
У пріоритеті – медична інфраструктура, водоканали, хаби теплопостачання. Когенерація закриває і тепло, і електрику, що зменшує потребу “тягнути” мегавати через пошкоджені “енергетичні коридори”.
Паралельно відбувається й зростання приватної енергетики з ВДЕ. За три квартали 2025 року імпортовано понад 2 ГВт сонячних панелей. Ринок перейшов від “паніки” до економіки: бізнес і домогосподарства рахують окупність і ставлять гібридні СЕС із батареями. Зростає й імпорт систем накопичення.
Але є зворотний бік: значна частина цієї генерації залишається поза систем обліку, диспетчер не бачить її в режимі реального часу та, як наслідок – прогнозування попиту ускладнюється. Тому завдання на зараз – інтегрувати цю потужність у систему.
Для цього потрібно здійснити декілька кроків:
– Smart-облік і телеметрія для бізнесу та ОСББ
– Платформи керування навантаженням із простими правилами участі
– Net billing та кероване споживання (DR) зі зрозумілою компенсацією за гнучкість
– Стандарти та процедури швидкого приєднання для когенерації та мікромереж у критичних районах.
Маршрут без пафосу: що робити та як визначити успіх
Виходячи з викладеного, можна скласти приблизний план дій з нормалізації роботи енергосистеми.
У найближчій перспективі (до 30 днів) потрібно закінчити роботи на головних ЛЕП та вузлових високовольтних підстанціях. Тобто там, де одна заміна обладнання чи ремонт забезпечує світло цілим регіонам. В інших місцях встановлюються мобільні підстанції, приєднуються перші когенераційні установки у “чорних дірах” мережі. Паралельно продовжується перегляд переліку об’єктів критичної інфраструктури з якого прибирається все “зайве”. На всіх етапах дбаємо про безпеку ремонтних бригад – адже без людей не запрацює жоден трансформатор.
У наступні 1–3 місяці варто масштабувати програму 60 об’єктів розподіленої генерації, яка вже погоджена з партнерами. Критично важливо поповнити склади обладнання та запасних частин, щоб не чекати місяцями на дрібні, але критичні деталі. Плюс треба запустити прості та прозорі програми керованого споживання для бізнесу: хто може – переносить навантаження з вечірніх піків та отримує за це компенсацію.
У перспективі на 3–12 місяців треба підсилювати внутрішні перетини “захід-центр-схід”, щоб імпорт та власна генерація доходили туди, де їх бракує. Масово встановити розумні лічильники й підключити прості цифрові сервіси для обліку та керування навантаженням. Також важливо прискорити інтеграцію корпоративних СЕС та систем зберігання енергії у загальну систему обліку та диспетчеризації. Крім цього, за можливості потрібно починати розміщення найвразливіших вузлів під землю для посилення безпеки енергетичних об’єктів.
Перевірити прогрес можна, отримавши відповіді на прості запитання:
- Чи стало менше відключень і коротшими їхні тривалості у кожному місті.
- Скільки мегават локальної генерації ми реально ввели цього тижня.
- Чи вистачить запасних трансформаторів і вимикачів хоча б на кілька тижнів роботи.
- Скільки домогосподарств і підприємств уже мають розумні лічильники.
- Скільки учасників у програмах керованого споживання та на скільки це знизило вечірні піки.
Результат без ілюзій
Ми не зможемо повністю захистити кожну підстанцію, кожну опору ЛЕП, кожен перемикач, кожен метр лінії передачі електроенергії. Але вже зараз ми можемо вибрати “правильні” вузли, де один крок повертає світло сотням тисяч людей.
Можемо швидко під’єднувати локальну генерацію там, де мережа “найтонша”. Можемо зробити так, щоб приватна енергетика працювала разом із системою, а не паралельно до неї. І можемо захистити тих, хто повертає електрику – наших ремонтних бригад.
Стабільність – це дисципліна й чіткі пріоритети. Менше пафосу, більше мегават у правильних місцях і годинах. Саме так повертається надійність мережі навіть під ударами.
Автор статті: Євген Корф, директор ТОВ НВП «ЕНЕРГО-ПЛЮС».
Джерело: The Page, Liga.net, EnergyClub.
