Україна переживає найскладніше випробування в історії своєї енергосистеми. Російські атаки, дефіцит потужностей, необхідність відновлення і декарбонізації створюють безпрецедентні виклики. Але водночас виникає й унікальне вікно можливостей.
У партнерстві з міжнародними донорами, інвесторами та локальними громадами Україна поступово формує нову архітектуру енергетичної безпеки.
В центрі цього переходу – нові технології, інвестиції в розподілену генерацію та системи накопичення енергії, а також прагнення держави підтримати галузь у кризовий період.
Відновлення та децентралізація: проєкти, які формують нову енергетику
У найвразливіших регіонах країни вже сьогодні реалізуються важливі проєкти відновлення. Один із них – повна реконструкція Охтирської ТЕЦ, зруйнованої ще в березні 2022 року.
Завдяки фінансуванню з Фонду ліквідації наслідків збройної агресії (46 млн грн у 2024 році, загальний бюджет – понад 157 млн грн) об’єкт вже відновлено більш ніж на 80%. Після завершення робіт у 2025 році стабільне теплопостачання отримають 9000 мешканців, а також 42 об’єкти соціальної сфери – школи, лікарні та дитсадки.
Паралельно з цим відбувається інвестиційна експансія в нову «зелену» генерацію. Яскравий приклад – плани німецької компанії NOTUS ENERGY побудувати одну з найбільших вітроелектростанцій Київської області (60 турбін сумарною потужністю 400 МВт) у Макарівській громаді.
Компанія вже підписала меморандум про співпрацю з керівництвом громади, а для місцевих мешканців це означатиме не лише нові робочі місця, а й інвестиції в інфраструктуру та енергетичну незалежність.
Роль держави: програми, реформи, регулювання
Попри воєнний стан і масштабні руйнування, держава зберігає активну роль у формуванні нової енергетичної архітектури.
Одним із ключових напрямів стало фінансування відновлення критичної інфраструктури. Тут вже наводився приклад реконструкції Охтирської ТЕЦ. Вирішальним для відновлення роботи цього об’єкта стало саме вчасне фінансування з Фонду ліквідації наслідків збройної агресії.
Ще одним важливим кроком стало спрощення регуляторних процедур для впровадження нових технологій. Йдеться, зокрема, про підключення установок зберігання енергії, що дозволяють балансувати мережу у пікові години або під час аварій.
Паралельно держава оновлює законодавство, щоб підтримати розвиток відновлюваної енергетики та залучення громад до створення локальних генеруючих об’єктів. Такі ініціативи відкривають шлях до більшої децентралізації системи, що критично важливо в умовах регулярних обстрілів.
Водночас продовжується реформування фінансової моделі ринку. Зокрема, підвищення тарифів на передачу й розподіл електроенергії частково розв’язало задачу погашення фінансових зобов’язань держави перед виробниками «зеленої» енергії. Цей тариф недофінансовувався роками. Нові тарифи принаймні стали запобіжником для виникнення нових богів перед сегментом відновлюваної енергетики і створили більш прогнозоване середовище для інвесторів.
Окрему увагу влада приділяє гармонізації української енергосистеми з європейськими стандартами. Це включає і технічну синхронізацію, і нормативне узгодження процедур. Такі кроки відкривають перед Україною не лише нові ринки, а й можливість уникнути фінансових втрат через механізм CBAM, який вимагатиме прозорого обліку вуглецевого сліду продукції, що експортується в ЄС.
Усе це разом свідчить про те, що держава намагається не лише латати прогалини, а й задавати вектор трансформації у напрямі сталої, інтегрованої та гнучкої енергетики.
Інновації на марші: накопичення енергії та SMR
Одним із новітніх напрямів наразі стали системи зберігання енергії, критично важливі для балансування нестабільної генерації та роботи в умовах дефіциту. За інформацією НКРЕКП, станом на кінець 2024 року в Україні вже було видано технічні умови на приєднання 3 ГВт Energy storage (2,7 ГВт – до мереж оператора системи, 0,7 ГВт – до мереж операторів систем розподілу).
Втім, фактично було приєднано накопичувачі потужністю лише 17,4 МВт. Це означає колосальний потенціал для зростання, який слід реалізувати вже зараз.
Але прогрес не стоїть на місці. Наступним кроком може стати розповсюдження малих модульних реакторів (SMR – Small Modular Reactor). Наприклад, Польща вже розпочала будівництво першого в Європі реактора BWRX-300 у місті Влоцлавек. Про наміри розгортання BWRX-300 також заявили Швеція, Естонія, Угорщина.
Україна теж не може ігнорувати цю технологію: SMR – це можливість замінити старі вугільні потужності та створити безпечну, компактну генерацію, адаптовану до нових викликів.
Виклики, що стримують розвиток
Проте слід визнати, що реформа енергетики не може відбутися без розв’язання критичних проблем, а саме:
- Хронічне недоінвестування в мережі та висока аварійність. Навіть до війни Україна мала найвищий показник тривалості відключень серед країн Європи (SAIDI).
- Зростання цін на електроенергію внаслідок девальвації, зростання вартості ядерного палива, імпорту газу та необхідності імпорту електроенергії.
- Відсутність інструментів для обліку вуглецевого сліду продукції, що створює ризики для експортерів у контексті CBAM.
- Застаріле регулювання ринку електроенергії (зокрема прайскепи), яке стримує інвестиції та інтеграцію до європейського ринку.
- Незбалансована тарифна політика, що раніше вже призводила до накопичення боргів перед виробниками «зеленої» енергії.
Погляд у майбутнє
Україна не просто відновлює те, що втратила. Вона формує нову енергосистему – більш стійку, децентралізовану, інноваційну. У цій системі місце знайдеться і для SMR, і для локальних сонячних станцій, і для потужних вітропарків, і для інтелектуального управління попитом.
Але головне – для надійного тепла і світла у кожному домі. Це і є справжній сенс енергетичного переходу: не лише технології, а й турбота про людей.
